?

Log in

No account? Create an account
 

Абрам Кацнельсон – український поет

About Віртуальна спільнота «Україна-Ізраїль»

Previous Entry Абрам Кацнельсон – український поет 29 липень 2003 @ 09:27 Next Entry
Олександер Бураковський

Щоб бути українським поетом, не досить народитися в Україні і довгі роки жити її життям. Не досить любити цю землю і квітучу природу. Не досить дихати її повітрям, навіть у сні.

Щоб бути українським поетом від Бога – треба, як птиця, вільно купатися у повітрі співучої української мови, вільно гойдатися у її хвилях, розчинятися у її стихії.

Щоб бути українським поетом, треба навчитися прощати їй, ненці – Україні, все, навіть відсутність взаємности...

Але, щоб бути українським поетом євреєві, треба мати усі попередні таланти, плюс – ангельську душу! Такою людиною-душею є талановитий український поет і надзвичайна Людина: Абрам Кацнельсон.

1 січня 2002 року Абраму Ісааковичу сповнюється 88 років. Народився в місті Городні Чернігівської области. Автор більше 20 книжок, виданих в Україні, і вже три – видав в Америці. Лавреат премії імені М. Рильського. Але у довідник „Письменники України“, виданому Спілкою письменників у 1996 році, він потрапив лише в „останній вагон”: його одиноке ім’я стоїть вже після літери „я”. Упорядники довідника його „забули”, так само як і інших євреїв – членів Спілки, які емігрували. Але, хтось із добрих людей нагадав. Дійсно, соромно.

Познайомив нас мій „хрещений батько“ в літературі Савва Овсійович Голованівський, видатний український письменник, близький друг Іллі Еренбурга, Леоніда Первомайського, Миколи Бажана, багатьох інших майстрів літератури радянського періоду. Кожний час народжує своїх героїв. Абрам Кацнельсон – із їх когорти. Але, йому, і українській літературі в цілому, пощастило: він дожив і став обличчям українського письменництва і в незалежній Україні.

Близько познайомилися ми з Абрамом Ісааковичем, коли він прочитав мій роман „Готеню“, присвячений єврейському життю в СРСР у середині 70-років, що повернувся із шухляди на редакторський стіл і був надрукований у журналі „Київ“ у 1988 році.

У ті часи ми часто зустрічалися із Абрамом Ісааковичем. Частіше всього – у нього у хаті в Києві на вулиці Суворова, у письменницькому домі. Там я познайомився і з його чарівною дружиною Ідою Яківною. Ми говорили про літературу, про життя-буття. Він розповідав про нелегкі післявоєнні часи „боротьби з космополітами“. Про те, як несолодко було тоді єврею.

А коли виник Рух і я з головою поринув у його діяльність, у боротьбу за демократію і незалежну Україну, він дуже часто дзвонив мені, цікавився справами.

Тільки багато років згодом, вже в Америці, він задзвонив до мене у Нью-Йорк із Каліфорнії, де тепер мешкає, ми говорили про справи в Україні, і після короткої розмови він розповів про таке, про що я ніколи б сам не здогадався.

– А ви знаєте, Олександре, що я приклав руку до того, що Вас обрали головою Ради Національностей НРУ? Це було так. Весна 1988 року. Перебудова. Різні розмови у письменницьких колах. І якось задзвонив мені Володя Яворівський, запропонував включитися у Рух. Я відмовився, сказав, що поділяю ідеї Руху, але мені вже пізно займатися політичною діяльністю. І я запропонував Володі вашу кандидатуру, бо тільки-но з великим задоволенням прочитав Ваш роман „Готеню“...

Чесно кажучи, для мене було цілковитою несподіванкою почути це. Виявилося, що Абрам Ісаакович опосередковано вплинув на мою долю ще у ті роки, про що я дізнався тільки тепер.

А місяць тому Абрам Ісаакович надіслав мені свою нову книжку любовної лірики, повністю присвячену Іді Яківні, з якою він прожив щасливих 50 років! Книжка ця мене приголомшила своєю ліричністю і глибиною почуття.

Мій життєвий досвід підказує: вміння щиро любити іншу людину – такий же талант, як талант музиканта, письменника, співака, вченого, інженера чи хлібороба. Далеко не кожний може похвалитися цим. А щастя любити і мати повну взаємність, не таке вже і часте у нашому житті. Але ж, зберегти таке щастя на довгі роки, це щось надзвичайне, космічне.

Дивлячись на життєву дорогу Абрама Ісааковича, пригадуючи нелегкий літературний і громадський шлях Савви Овсійовича, я не можу уявити їх творчого життя без жертовної допомоги їхніх дружин – Іди Яківни і Катерини Трохимівни. Вони присвятили своє життя своїм чоловікам. Вони служили їм вірою, правдою і любов’ю. І я знаю декілька прикладів, і тому переконаний, багато інших, не менше талановитих письменників, не досягли рівня А.Кацнельсона і С. Голованівського саме тому, що не було поруч із ними таких самовідданих дружин.

І ще із жалем подумав я про те, як легко ми скидаємо з п’єдесталу старих „інженерів людьських душ“, замінюючи їх на нових. Щоб і їх, з часом, також скинути і забути. Як часто ми гаслами і демонстраціями замінюємо високі і вічні літературу, мову і любов.

Книжка поезій А.Кацнельсона „Вірші про тебе“ дихають не тільки високою поезією, але і беззастережною любов’ю до свого друга. Ця книжка наповнена розумінням вічного добра, щастя і Божої милости, які впали у долоні Поета у вигляді його дружини, вірної подруги, відданої мами, закоханої у життя і доброту.

Дай Боже кожній людині, кожному письменнику, мати надхнення і сили написати через 50 років спільного життя отаку книжку поезій, наповнену змужнілого щастя і віри у Життя, Любов і Батьківщину.

"Свобода - Svoboda"
Коментувати
Top of Page Розроблено LiveJournal.com